Дидактична мета: Ознайомити
з життєписом великого сина українського народу, розширити знання учнів про
життя і творчість Т. Г. Шевченка, вчити дітей пошуку необхідного матеріалу.
Розвиваюча
мета: Розвивати мислення, творчу уяву,
активність, акторські здібності в декламуванні віршів.
Виховна мета: Виховувати любов до рідної мови, скарбів поетичного слова, пошану до героїчного минулого свого народу.
Обладнання: Портрет Т. Г.
Шевченка, ілюстрації до творів, виставка книг про життя і творчість поета, фізична карта
Євразії, презентація «Картини Т.Г.Шевченка, написані на засланні».
Тип заходу: літературно-географічна
композиція.
План
1.
Вступне
слово вчителя. Оголошення мети .
2.
Сторінка
«Життя і творчість Т.Г.Шевченка».
3.
Поетична
сторінка.
4.
Сторінка
«Шевченко - учасник Аральської
експедиції».
5.
Демонстрація
презентації «Картини Шевченка, написані на засланні».
6.
Вшанування
пам’яті поета.
Вчитель. Серед тих видатних діячів,
чиї серця, помисли, талант спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена
безмежної любові до рідного краю, Шевченко по праву займає почесне місце, бо з
таким шаленим завзятям та відданістю захищав свободу й незалежність
батьківщини, честь та гідність українського народу. Безсмертне ім’я великого
поета і художника Т. Г. Шевченка відоме скрізь як ім’я людини, яка
присвятила своє життя просвітницькій діяльності, відродженню та збагаченню
національної культури України. 9 березня 2014 року виповнюється 200 років від
дня народження видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Тож
вшануємо нашого великого Кобзаря.
На сцені – рушник і вислів “Не одцурайтесь своєї
мови…”.
Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.
Ведучий 1: Шановні гості! Запрошуємо вас у
царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого,
доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що
запалює душу людини.
Запалює
свічку.
Ведучий 2: Хай палає
свічка.
Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
Звучить мелодійна музика та вірш
М.Бригільського.
Учень 1: Мова українська –
то Шевченка слово,
Лесі
Українки і Марка Вовчка.
Учень 2: Мова українська –
то дарунок Бога,
Це
барвисте слово генія Франка.
Учень 1: Мова українська –
це і степ широкий,
Це
сади вишневі, і гаї, й ліси.
Учень 2: Мова українська – океан глибокий
Мудрості
народу – вічної краси.
Учень 1: Мова українська –
берегиня наша,
Пісня
материнська, голос немовлят.
Учень 2: Мова українська – це достатку чаша
І
найбільше свято із відомих свят.
Ведучий 1: Рідна мово! У тобі щедрість віків
і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу і безсмертя його.
Ведучий 2: Духовним батьком, творцем і
рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.
То була дивовижна зоря.
На убогу і світом забуту,
Щоб її до життя повернути,
Бог
послав Кобзаря.
Ведучий 1: Дякуємо Богу святому, що живемо не
в такий вік, коли за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах
палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка
за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня і всією громадою
складаємо йому щиру дяку за його животворне слово.
Учень 1: Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять
Шевченка.
Учень 2: Ти, Тарасе,
сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
Учень 3: Хліб і сіль тобі, Тарасе,
Сьогодні підносимо…
(Виносить хліб-сіль, кладе
біля портрету)
Вшанувати цю гостинність
Оплесками просимо.
Учень 4: Ти зорею
сіяєш у прийдешнім віку,
Сходиш хлібом духовним на
яр-рушнику.
У розкриллі земних і
заобрійних трас
Височієш над світом, великий
Тарас.
Учень 5: Твій голос
– повнить пшеничний колос,
Бо те, за що ми жили й
боролись,
Твій сон щасливий, зоря твоя,
Велика, вольна,
нова сім’я…
Повідомлення учнів 5 класу.
* На Черкащині, в селі Моринці, у
родині селянина-кріпака 9 березня 1814 року народився хлопчик - майбутній
великий поет та художник, сіяч розумного, доброго, вічного.
* У селі Кирилівка минули дитячі роки
Тараса. В селі збереглася могила його матері, яка ще молодою, знесилена тяжкою працею
та нуждою, померла, залишивши осиротілих дітей. На кладовищі – могила батька
Григорія Івановича, який не витерпів лихої долі і теж пішов із життя, а
діти-сироти «розлізлися межи людьми, мов мишенята». Збереглася в селі хата дяка,
в якій вчився малий Тарасик.
* Є в селі музей Тараса Григоровича Шевченка,
пам'ятник великому поетові. А Черкащину називають Шевченковим краєм.
Показ ілюстрацій.
Могила Т.Г. Шевченка на Тарасовій горі біля Канева.
Повідомлення учнів 6 – 7 класів.
Учень 1: Вдача. Ось як згадують про Шевченка сучасники:
"Своєю простотою, сердечністю,
однією своєю появою мимоволі прив’язував
до себе всіх: від малого до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні
манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й
залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він
був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно
довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його
варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть
слуги".
Учень 2: Талант. Свої поезії
Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати
при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії
мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин
олією, сепією та аквареллю, понад 30
офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був
віртуозом інтимного співу. Мав добрий
слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав
соло, а свою улюблену "Зіроньку"
виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим
оповідачем і прекрасним декламатором.
Запальний театрал і приятель
найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив
блискучі акторські здібності.
Учень 3: Оточення. Друзями
Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Так, він переселився до відомого художника Карла
Брюлова, щоб опікуватися ним під час хвороби, викликаної любовною драмою. Шевченко був серед
небагатьох приятелів автора
прославленого полотна "Останній день Помпеї". Геніальний
актор Щепкін настільки любив Шевченка, що 70-річним спеціально приїхав на
зустріч до Тараса Григоровича у Нижній Новгород. Для вже поважного старця це був справжній
подвиг. Ніхто з таким ентузіазмом не
приймав Шевченкових творів і не декламував їх, як цей видатний актор Росії.
Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під
час похорону Шевченка почав промовляти,
але, схвильований, заридав і пішов геть. Шевченко був у дружніх
стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком – Артемовським, Гребінкою
і Марко Вовчок, Квіткою Основ’яненком і Максимовичем.
Ведучий 1: Тарас Шевченко… Геній, мислитель,
пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову
славу.
Ведучий 2: Увібравши в себе душу народу, він
підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.
Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж
сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим
самим зможемо виконати поетові заповіти:
Учень 1: …Не одцурайтесь своєї мови
Ні в тихі дні, ні в дні
громові,
Ні в дні підступно мовчазні,
Коли стоїш на крутизні
Один, чолом сягнувши птаха,
Й холодний вітер попід пахви
Бере і забиває дих,
Щоб ти скорився і
притих.
Не одцурайсь, мій
сину,
Мови. У тебе іншої
нема.
Ти плоть і дух –
одне-єдине
Зі словом
батьківським – Людина,
Без нього – просто
плоть німа.
Без мови в світі нас
– нема!
Учень 2: Схаменіться,…
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Учень 3: Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Учень 4: Обніміте ж,
брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Учень 5: І мене в
сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пам’янути
Незлим тихим словом.
Пісня на
слова Шевченка “Зоре моя вечірняя” .
Ведучий 1: “Незлим тихим словом” згадуємо ми
свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам
ми?
Учень 6: Залишим у спадок новим поколінням
Свої ідеали й свої
устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша
сила,
І геній Шевченка як нації
крила.
Учень 7: Залишим і те, що душею народу
Зовуть недаремно від роду до
роду,
Як вищу красу і життєву
основу,
Залишимо Слово, Ім’я своє,
Мову.
Вчитель. Т.Г.
Шевченко був не тільки поетом. Він був ще й талановитим художником. Але
небагатьом відомо, що перебуваючи на засланні він став учасником Аральської
експедиції, яка досліджувала малодосліджені той час райони Середньої Азії. У
складі експедиції Т.Шевченко відповідав за художнє оформлення результатів
експедиції (малював зарисовки, картини із життя місцевого населення). До нього
прихильно ставився начальник експедиції Олексій Іванович Бутаков. Про участь
Т.Г.Шевченка у роботі Аральської експедиції вам розкажуть члени географічного
гуртка.
Учениця 1:
Відомо, що Олексій
Іванович Бутаков фактично ровесник
Тараса Шевченка – російський мореплавець і географ, дослідник Аральського моря,
контр-адмірал.
У 1848 – 1849 рр. – капітан-лейтенант флоту, начальник
Аральської експедиції. Учений познайомився з Шевченком, мабуть, у травні 1848
року в Орській фортеці перед виходом експедиції. Під час експедиції вони разом
були на шхуні «Константин» і жили в одній каюті. Дружні взаємини Шевченко і
Бутаков підтримували протягом усього аральського періоду, а потім і в Оренбурзі,
де Шевченка залишили для остаточної обробки матеріалів.
Учениця 2:
Ще перед початком
експедиції Бутаков звернувся до керівника Оренбурзького краю генерала Обручева
з проханням включити до складу експедиції рядового Шевченка як художника,
оскільки успіх її залежав від того, як наочно вона оформлена. Вирішити це
питання було не так просто, тому що Тарас Шевченко був відправлений в солдати з
суворою забороною писати і малювати. Але імператор далеко, а Обручев не
заперечував, тож рядовий Шевченко був зарахований до складу експедиції і йому
належало супроводжувати транспорт, який вирушав у тяжку й довгу дорогу до щойно
збудованого форту Раїм, розташованого на березі річки Сирдар’ї, за 800 км від Оренбурга. Менш
як за два місяці в Оренбурзі для експедиції збудували шхуну «Константин». Шхуна
була досить велика. Утім, її ще треба було в розібраному вигляді доправити до
моря. Можна собі тільки уявити караван, який вирушив з орська до форту Раїм.
Возовий транспорт експедиції складався з 1,5 тис. башкирських однокінних
підвід, які рухалися під прикриттям роти піхотинців, двох сотень оренбурзьких
козаків і двох гармат з обслугою (треба було убезпечити себе від можливих
нападів грабіжників із Хівинського ханства). А ще був верблюжий транспорт –
3000 верблюдів із 560 погоничами-казахами, яких прикривали 150 уральських
козаків. Подорож до Раїма, почавшись 11 травня 1848 року, тривала 39 днів. За
день караван завдовжки у дві верстви долав 20-25 км .
Учениця 3:
Тарас Шевченко йшов пішки в авангарді
транспортної колони. На ніч йому давав притулок капітан Олексій Макшеєв,
географ, відряджений з Петербурга для участі в експедиції. Пізніше Макшеєв
згадував ті довгі переходи й свої вечірні розмови з Шевченком у
джуламійці(наметі): «Увесь похід він(Тарас Шевченко) проробив пішки, окремо від
роти…Він був веселий і, очевидно, дуже задоволений привіллям степу та переміною
свого становища. Похідна обстановка його нітрохи не пригнічувала. Коли після
тривалого походу ми приходили в укріплення, де мали можливість замінити сухарі
та воду на свіжий хліб і хороший квас, Тарас Григорович жартома звертався до
мого слуги зі словами: «Дай, братику, квасу з льодом, ти знаєш, що я не так
вихований, щоб пити просту воду». Він багато мені розповідав про свої злигодні
дрібні, але про більші, політичні, ніколи не сказав ані слова». Пам'ять
Шевченка також зберегла чимало деталей походу – згодом вони ожили на сторінках
повісті «Близнецы». У дорозі він малював. На щастя, багато живописних робіт
поета збереглося. Серед них є і краєвиди каракумської пустелі – її спекотними
просторами експедиція рухалася майже весь червень, аж поки не дісталися Раїма.
Минуло п’ять тижнів і шхуна «Константин» знялася з якоря. На судні розмістився
екіпаж у 27 осіб, причому шестеро з них, зокрема й Тарас Шевченко, поселилися в
одній каюті з капітаном Бутаковим. І то були не найгірші місяці в історії десятирічного заслання поета. З
капітаном йому просто таки пощастило: Бутаков ставився до Шевченка з повагою.
Учениця 1:
Олексій Іванович
Бутаков вів щоденник, і тепер ці записи дають змогу уявити будні Аральської
експедиції. Залишив свої спогади і капітан Макшеєв. Цікаво, що в обох цих
джерелах досить докладно описані драматичні події 8 - 9 серпня 1848 року, які
могли закінчитися трагічно для Тараса Шевченка. А йдеться ось про що. Макшеєв
разом з прапорщиком Акіщевим, художником Шевченком і ще сімома матросами
висадилися на острові Барса-Кельмес, щоб його оглянути. Запаслися харчами на
кілька днів, розбили тимчасове житло з парусини і взялися до роботи. Проте вночі
розігрався сильний шторм, який тривав аж три доби. Що в цей час відбувалося зі
шхуною, ніхто не знав. Якщо вона зазнала серйозних ушкоджень чи затонула від
ударів шторму, то команда Макшеєва приречена. На всіх чекала голодна смерть.
Макшеєв прийняв відчайдушне рішення: відправити на пошуки шхуни шлюпку з двома
матросами. Якщо добровольців не виявиться, готовий був плиси сам. Проте саме в
цей час «робінзони» побачили з боку моря вогонь – то Бутаков запалив
фальшфеєри, подаючи сигнал. На березі також розвели багаття. «Я щохвилини
чекав, що мене зірве з якорів і викине на пустельний берег, - нотував у своєму
щоденнику Олексій Бутаков… Ніч була виснажлива й становище таке критичне, що я
вже пригадував описи морських катастроф і міркував, з чого зробити пліт, щоб у
разі біди дійти до Сирдар’ї, забравши тих, хто залишився на Барса-Кельмесі». На
щастя, все обійшлося добре.
Учениця 2:
Експедиція на Аралі тривала 56 днів і завершилася наприкінці вересня. А
втім, потрібно було готуватися до зимівлі. Капітан Бутаков вирішив перезимувати
зі своєю командою на острові Косарал. Чотири місяці суворої зими учасники
експедиції провели в нашвидкуруч збудованому бараці на острові. Попри тяжкі
обставини, для Тараса Шевченка то були часи активної мистецької та літературної
творчості. Тут він писав такі твори як «Царі», «Марина», «Сотник», «Заступила
чорна хмара», «І золотої й дорогої» та інші, всього близько 50 творів.
Настала весна – і
експедиція знову вирушила у плавання. Її учасники, по суті, відкривали
Аральське море, адже до Бутакова його ніхто не досліджував. На карту наносили
острови, про існування яких часом не знали й місцеві «киргизи» (насправді –
казахи). Згідно з традицією, у їхніх назвах увічнювалися імена відомих людей:
імператора, його сина Константина, оренбурзького губернатора Обручева та ін. А
іменем капітана названо було лише один мис. Серед відкриттів експедиції –
поклади кам’яного вугілля на одному з островів. Капітан надавав цьому
неабиякого значення, адже вугілля – то шанс для розвитку на Аралі мореплавства.
Геологічні дослідження про водив Томаш Вернер, - поляк, геолог, політичний
вигнанець. За довгі місяці перебування у складі експедиції Вернер став одним з
найближчих Шевченкових приятелів.
Учениця 3:
Повертаючись із заслання, Тарас Шевченко випадково зустрівся
у місті Владимирі з подружжям Бутакових. Було це в березні 1858 року. Олексій
Іванович їхав до Оренбурга, а звідти – знову на береги Сирдар’ї. «У мене від
самого спогаду про цю пустелю серце холоне, та він, здається, готовий там поселитись»,
- записав Шевченко у щоденнику. Та то була не остання зустріч поета з Бутаковим
та його дружиною Ольгою Миколаївною, бачилися вони ще й у Петербурзі. До слова
сказати, Ольга Миколаївна сама була художницею і доклала чимало зусиль, щоб
зберегти хоча б частину Шевченкових творів. Бутаков пережив Шевченка на вісім
років.
Демонстрація
презентації «Картини Шевченка, написані на засланні».
Ведучий 1:
Уривок
вірша Віктора Баранова “До українців” (читає учениця).
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній
сторінці:
Де той рік, де той місяць, той
проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми –
українці?
І що є в нас душа, повна
власних чеснот і щедрот,
І що є у нас думка, яка ще од
Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні – таки
український народ,
А не просто населення, як це
у звітах дається.
І що хміль наш – у пісні, а не у
барилах вина.
І що щедрість – в серцях, а не лиш у
крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не
Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з
вас: - Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре
навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з
якої пори
Почали українці себе у собі
забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли
до буття,
У якому свідомості нашій збагнути
незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад
забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і
стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми
з вами – чи як?
Чи в “моголах” і вмерти
судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати
судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах
смиренністю “меншого брата”?
Українці мої! Як гірчать мені власні
слова…
Знаю добре, що й вам вони теж – не
солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка,
сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають
вкраїнці.
Я вже й сам ладен мовить:
“Воно тобі треба?.. Стерпи!”
Тільки ж хочу, вкраїнці,
спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було
в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за
солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша
зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між
нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі
Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм
хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і
щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не
згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо
нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами,
зневажена вами Вкраїна…
Повідомлення учнів 9 класу.
Пам'ять про поета вічна.
* Тяжке життя,
переслідування, заслання далися взнаки. Здоров'я його було підірване. Боровся з
недугою три роки. Помер у Петербурзі 10 березня 1861 року. Згодом Його тіло
перевезли в Україну і поховали на Чернечій горі біля міста Канева над Дніпром.
* Із 47 прожитих років
йому довелось бути; 24 роки кріпаком, 10 років у неволі, 3,5 роки під наглядом
поліції. І тільки 9 років вільною людиною.
* У цьому році минає 200 років з дня народження славетного
сина України Тараса Григоровича Шевченка. Народ пам'ятає про свого Кобзаря,
вшановує його пам'ять: ім'ям Шевченка названо парки, театри, вулиці. У нашому
селищі також названо його іменем одну із
вулиць. Його ім'я у 1939 році присвоєно Київському державному університету. На
майданах міст і сіл споруджено пам'ятники
поету.
* Не лише в Україні вшановують його пам'ять. Пам'ятники нашому
Шевченку стоять у далекій Канаді, Угорщині, США, Парагваї, Франції, Аргентині.
Вулиці багатьох міст світу теж названо його іменем.
Ведучий 1: Шановні гості нашого свята! Ми
вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і
теплі обличчя.
Дай вам, Боже, дай із неба,
Дай, чого вам більше треба, -
Дай вам миру і спокою
Під могутньою рукою…
Зичимо вам
здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях
завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.
Звучить “Пісня про Україну”.
Немає коментарів:
Дописати коментар